Філологічний аналіз тексту

Осінь їх провідні функціонально-комунікативні ознаки, що дозволяють визначити досить тверді норми в побудові ремарок. Перелічимо ці норми, характерні для драматичних добутків XVIII -XIX вв.:
1. Ремарки безпосередньо виражають позицію «всевідаючого» автора й комунікативні наміри драматурга. Авторська свідомість при цьому максимально объективировано. У ремарках не вживаються форми 1-го й 2-го особи.
2. Час ремарки збігається згодом сценічної реалізації явища (сцени) драми (або його читання). Незважаючи на те що ремарка може по тривалості співвідноситися з дією цілої картини або акту, що домінує для неї часом є сьогодення, так зване «теперішнє сценічне».
3. Локальне значення ремарки обумовлене характером сценічного простору й, як правило, їм обмежено.
4. Ремарка являє собою текст, що констатує. У ній відповідно не використовуються ні питальні, ні спонукальні речення. Ремарки уникають оцінних засобів, засобів вираження невизначеності й тропів, вони нейтральні в стилістичному відношенні.
5. Для ремарок характерна стандартизованість побудови й високий ступінь повторюваності в них певних мовних засобів (див., наприклад, використання дієслів мовлення або дієслів руху входить, іде).
Ремарки в драмі досить різноманітні по функції. Вони моделюють художній час і простір добутку, указують:
- на місце або час дії: Царські палати (А.С. Пушкін. Борис Годунов);
- на дії героїв або їхньої інтенції: Катя виходить (И.С. Тургенєв. Місяць в селу);
- на особливості поводження або психологічного стану персонажів в момент дії (інтроспективні ремарки): Гаїв сильно збентежений (А.П. Чехов. Вишневий сад);
- на невербальну комунікацію: ...показуючи кулака («Борис Годунов»);
- на модуляції голосу героя (тихо, голосно, із тремтінням у голосі й ін.); [207]
- на адресата репліки: Герцог (синові) (А.С. Пушкін. Скупий лицар);
- на репліки убік, пов'язані із саморефлексією персонажа, прийняттям їм рішення й т.п.: Дон Гуан (про себе) (А.С. Пушкін. Кам'яний гість).
Ремарки, нарешті, встановлюють зв'язок між текстом драми й уявлюваним або відтвориться миром, що, минулого, у цьому випадку вони служать засобом створення історичного колориту: Молодих годують смаженим півнем, потім обсипають хмелем - і ведуть у спальню (А.С. Пушкін. Русалка).
Уже в російської драматургії першої половини XIX в. ремарки втрачають чисто службовий характер. Незважаючи на граничний лаконізм ремарок Пушкіна, вони характеризуються новими тенденціями, що стали визначальними в наступної драматургії. У драматичних творах Пушкіна ремарки остаточно стають системою, у якій один елемент обумовлює інший і співвідноситься при цьому з компонентами тексту в цілому. Так, в «маленькій трагедії» «Скупий лицар» (сцена II) динамічні ремарки утворять певну послідовність, деталізуючи дії героя: Дивиться на своє золото. Хоче відімкнути скриня. Відмикає скриня. Всипає гроші. Запалює свічі й відмикає скрині один за іншим. При цьому кожна з ремарок розвиває один з мотивів монологу барона й текстуально перегукується з ним, порівн.:

Я щораз, коли хочу скриню
Мій відімкнути, упадаю в жар і трепет... (Відмикає скриня.)
Запалю свічу перед кожною скринею,
[...]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172]